Особистий досвід: зробила абдомінопластику і мало не померла

Особистий досвід: зробила абдомінопластику і мало не померла

Мама трьох дітей відверто розповіла bt-women.com.ua про свій сумний досвід пластичної операції і застерегла читачів.


Ми писали про Катерині Башлай в 2017 році. Тоді молодій мамі з Уфи вдалося схуднути після народження двох синів в цілому на 50 кілограмів. Восени того ж року вона стала щасливою мамою вже трьох синочків. Коли молодшому виповнився рік, Катерина зважилася на абдомінопластику – операцію з підтяжки живота.

«Це ледь не коштувало мені життя, – розповіла bt-women.com.ua Катерина. – Я просто хотіла мати красивий плоский животик, але після трьох кесаревих навіть мені, фітнес-тренера, не допомогли 20 скинутих кілограмів і тренування. Звисав спереду той самий ненависний «фартух».

Але, якщо б я знала, через що доведеться пройти, не погодилася б на пластику. За час, поки я була в реанімації, і лікарі намагалися стабілізувати мій стан, чоловік перебував один з трьома дітьми і буквально посивів від переживань».

«Я пішла на це не тільки через бажання мати плоский підтягнутий живіт. Сильний діастаз (розбіжність прямих м'язів живота) після трьох вагітностей, грижа, сместившиеся внутрішні органи – тому операція була вже за показаннями. Живіт потрібно було постійно втягувати, щоб він не вивалювався. Останньою краплею став день, коли чоловік відправив мене на шопінг, а консультант в примірювальній магазину, бачачи, як я красуючись у дзеркала в новому платті, абсолютно щиро вигукнула: «Ой, а ви кого чекаєте – хлопчика чи дівчинку?».

«Ну я ж так сильно схудла!», – я ревіла кілька днів. Потім заспокоїлася і почала шукати лікаря і клініку, де можна зробити абдомінопластику. Простудіювала від і до, як проходить операція, що будуть робити з моїм тілом на операційному столі. Підтяжка живота – не найпростіше втручання, тому зважила всі плюси і наслідки. Вибираючи клініку, читала відгуки, порівнювала роботи хірургів в соцмережах, і в підсумку зупинилася на тій установі, в якій одного разу проходила лікування з сином. Як потім зрозуміла, «розкрученість» і статусність клініки – не єдине, на що потрібно звертати увагу, коли лягаєш під ніж хірурга. З лікарем, який мене оперував, ми побачилися лише два рази: перший раз – на консультації, вдруге – вже в операційній.

Перед пластикою мене попросили здати аналізи, причому список був зовсім елементарний: загальний аналіз крові, біохімія і ще кілька. З результатами прийшла на прийом до терапевта, анестезіолога і хірурга – всі дали дозвіл на операцію. На радощах я не стала вчитуватися в договір, який уклала з клінікою. Та й адміністратор сказала, що він стандартний, все як у всіх, так що підписуйте. В цьому була моя головна помилка, тому що після операції стало ясно, що я ніколи не доб'юся правди від лікарів.

Інший факт, який мене збентежив, але теж тільки після того як прооперували, – мені не дали заповнити анкету, яку зазвичай дають кожному пацієнту перед будь-якими, навіть незначними процедурами. Виходить, що лікарі не знали, чи були в мене якісь захворювання, травми. А з приводу алергії у картці написали: «Не виявлено», хоча я говорила на консультації, що у мене астма, але із-за чого вона проявляється, незрозуміло.

Операція була призначена на 29 жовтня. У палаті я одягла компресійні панчохи, мені маркером «розмалювали» живіт, де будуть різати і куди переносити пупок. В операційній буквально трясло від страху, хоча я розуміла, що це мій свідомий і добре зважений крок. Лікарі заспокоїли, що все буде добре. Вони запевнили, що операція займе не більше двох годин. Насправді я провела під наркозом не менше чотирьох годин. Прокинулася я там же. Лікарі і медсестри сказали, що операція пройшла успішно, але в палату перевели не відразу, сказали, що потрібно полежати кілька годин у реанімації під наглядом. Вже тоді я відчула себе погано, початок знижуватися тиск, підступала нудота...

Через три години мене перевели в палату, поруч завжди знаходилась медсестра. У 11 вечора мені різко стало погано. Крутилася голова, нудило і стало так жарко, що довелося відчинити вікно. Медсестра поміряла тиск – 50/30 і стала судорожно дзвонити: «Терміново бригаду, потрібна реанімація!». При такому низькому тиску люди втрачають свідомість, впадає у кому, я ж змогла самостійно підвестися і перелягти на каталку.

Прийшла в себе в годину ночі. Поруч стояв мій хірург біліше стіни і п'ять лікарів, які переглядалися і постійно нашіптували. Через слово, але я почула і зрозуміла, що вони не знають, що зі мною сталося. Хірург пояснив, що гемоглобін впав зі 146 до 76, тобто майже в два рази! При цьому запевнив, що жодних кровотеч не було. Тиск було критично низьке, вливали крапельницю за крапельницею. Зробили УЗД, МРТ, ніяких внутрішніх крововиливів не виявили.

В реанімації я провела майже три дні. Гемоглобін не піднімався, мені запропонували зробити переливання крові, я відмовилася. Коли відчула себе краще, попросила перевести мене в звичайну палату. Я не хотіла лежати в реанімації ще й тому, що перебування в ній коштувало в два-три рази дорожче стаціонару. Ми з чоловіком просили виставити рахунок, але клініка чомусь відмовлялася. Кожен обхід лікарів я вислуховувала, що зі мною щось не так, але що саме, вони не можуть сказати. Спочатку вони засумнівалися в достовірності аналізів, які я здавала в лабораторії перед операцією. Як мама трьох дітей, постійно стежу за здоров'ям, тому на доказ надала їм результати аналізів, які були зроблені за три місяці до хірургічного втручання. Тільки тоді лікарі переконалися, що з гемоглобіном у мене було все гаразд. Він так само як і до операції був 146.

Потім медики стали натякати, що раз я спортсменка, може, вживала або колола якісь «особливі» препарати. «У мене дітки всі погодки, які можуть бути стероїди!», – вже не витримала я. Від такого морального пресингу, що я якась не така, мені дуже хотілося додому, до дітей. Висновок після консиліуму лікарів було таким, що у мене нібито є спадкове генетичне захворювання крові. З-за цього і виникли наслідки після операції. Головний лікар запропонував, щоб клініка взяла на себе всі витрати на реанімацію, обстеження та лікування. Я погодилася. Мені довелося підписати відмову, бо з-за поганих результатів аналізів лікарі не хотіли виписувати, а я вже не могла знаходитися в лікарняних стінах.

У день виписки я поїхала на прийом до гематолога – лікаря, який спеціалізується на захворюваннях крові. Знаєте, що перше він запитав, порівнявши результати аналізів до і після абдомінопластики? «У вас була сильна кровотеча під час операції?». Тобто лікар з цієї клініки не сумнівався, що у мене були крововтрати. Я зрозуміла, чому мене не хотіли виписувати. Так, з боку лікарів було правильним не відпускати пацієнтку з поганим самопочуттям і аналізами. Але ще це могло обернутися тим, що я могла потрапити в лікарню, де у інших лікарів теж виникли б запитання до проведеної операції.

Всіх синів я народила за допомогою кесаревого розтину. Мами, які пройшли через КС, думаю, погодяться, що ця операція куди більш серйозна, ніж будь-яка пластику. Але після кожних пологів у мене не було ускладнень, і з пологового будинку завжди виписувалася зі стабільними аналізами і нормальним гемоглобіном.

Найприкріше знаєте що? Начебто сучасна пластична операція і її наслідки на тілі повинні бути непомітні. Як би не так! Після кожного кесаревого у мене був тоненький і акуратний рубець. Зараз же низ мого живота «прикрашає» страшний шрам майже від одного боку до іншого! Так, його можна прибрати лазером, але, скільки це буде коштувати? І не факт, що рубець вдасться повністю нівелювати. Ви не побачите таку роботу ні в одного хірурга в соцмережах. Тому що невдалу пластику не виставляють або страшний рубець приховують під білизною.

Своєю історією я поділилася не для того щоб налякати або відмовити від пластичних операцій. Просто майте на увазі, що навіть у самої престижної і дорогої клініці і в самого крутого хірурга щось може піти не так.

1. На консультації ставте самі різні, в тому числі «незручні» запитання: «А що буде, якщо..?», «Які наслідки...?» і так далі. На прийомі хірург запевняв, що абдомінопластика – досить проста операція, і що через три дні я буду як новенька.

2. Обов'язково попросіть показати хірурга як можна більше післяопераційних фото пацієнтів, на яких будуть видні шви. Як правило, вони прикриті білизною, після операції буде пізно щось робити. Фільтруйте все, що бачите в соцмережах і що говорять в клініці. Ніхто не викладе знімки з невдалими результатами після операцій. Настійно рекомендую здати аналізи перед операцією в декількох лабораторіях, щоб вас потім не звинувачували, що результати могли бути недостовірними.

3. Не просіть, а вимагайте анкету, якщо раптом з якихось причин її не дали вам заповнити до операції. В ній напишіть всі особливості свого організму, захворювання, алергії, травми та операції, які коли-небудь перенесли. А ще краще зробіть копію заповненої анкети і збережіть у себе. Уважно читайте договір і всі документи, які укладаєте з клінікою. Всі незрозумілі пункти просіть роз'яснити. Якщо говорять щось незрозуміле, проконсультуйтеся у незалежного юриста. Якщо не влаштовують якісь умови, не підписуйте і просите внести зміни в договір. Якщо клініка відмовляє, задумайтеся, чи варто ваше життя і ваше здоров'я такого ризику.

4. Мамам з маленькими дітьми особливо раджу вирішити, хто вам буде допомагати перший час після операції. Мій чоловік брав відпустку, і, поки я відновлювалася в клініці після непередбачених наслідків, він сидів один з дітьми. Але буквально на наступний день після виписки йому вже треба було виходити на роботу. Уявіть, як у такому стані, коли ні сісти, ні розігнутися, ще потрібно справлятися з маленькими дітьми? Спасибі чоловікові, він з усіх сил допомагав мені і дбав.

Нехай мій досвід після пластичної операції послужить прикладом, що не все може скластися так, як хочеться. Я не можу розкрити назву клініки, оскільки вже підписала папери, що не маю претензій. Я не звинувачую установа, тому що керівництво клініки пішло мені назустріч, але лікарська помилка і людський фактор все ж таки мають місце бути.

Таке може статися в будь-якому іншому медзакладі теж, адже пластичні операції зараз популярні, і їх надають у величезній кількості клінік. Я дуже сподіваюся на те, що моя історія і поради, перевірені на собі, допоможуть комусь із читачок зберегти здоров'я.

Прокоментувати
Відправити статтю